Українська Центральна Рада: як вона виникла і чому її доля досі викликає дискусії
Українська Центральна Рада — це обраний 1917 року представницький орган українського народу, який за кілька місяців проголосив автономію в складі Російської республіки, а потім — незалежність УНР. У Києві на початку 1917 року ще ніхто не уявляв, що Тимчасовий уряд у Петрограді впаде, німецькі війська вийдуть на підступи до українських губерній, а більшовики спробують закріпитися в Харкові. У таких умовах представники українських партій, кооперативних об’єднань і громадських організацій зібралися в залі Педагогічного музею, щоб створити єдиний голос нації. Цей крок не виглядав переворотом — це був виважений політичний жест, але дуже швидко він перетворився на головну ставку у боротьбі за українську державність.
Для сучасного читача ця історія важлива з практичного боку. По-перше, саме в документах УЦР з’являються формулювання про права меншин, федеративний устрій і самовизначення, які потім використовували укладачі Конституції УНР 1918 року. По-друге, у рішеннях Ради простежується логіка, яка допомагає зрозуміти, чому Україна в міжвоєнний період обрала саме парламентську модель. По-третє, у маловідомих протоколах засідань залишилися свідчення про те, як працювали регіональні комітети в Чернігівській, Полтавській і Подільській губерніях, — це допомагає історикам відтворювати локальну картину подій.
У цій статті я розберу, хто входив до складу УЦР, які чотири Універсали вона ухвалила, чому Брест-Литовський договір став для неї точкою незворотного відходу, і як ці рішення вплинули на пізніші державотворчі процеси в Україні. Ми також подивимося на цифри, конкретні прізвища, дати засідань і порівняємо підхід УЦР із досвідом Всеросійських з’їздів рад того ж періоду.
Склад, структура та перші кроки УЦР
Українська Центральна Рада сформувалася 17 березня 1917 року на установчих зборах у Києві, де зібралися близько 150 представників від українських партій, кооперативних об’єднань, військових частин і національних меншин. Головою обрали Михайла Грушевського, його заступником став Володимир Науменко, а секретарем — Дмитро Дорошенко. Вже за тиждень Рада налічувала понад 600 делегатів, а влітку — близько 800. Такий стрімкий ріст пояснювався не лише ентузіазмом, а й тим, що Тимчасовий уряд Тимчасового уряду у Петрограді фактично самоусунувся від управління українськими губерніями.
Робота Ради будувалася за комітетським принципом. Мала Рада (виконавчий орган) відала поточними питаннями, а повний склад збирався на пленарні засідання в залі Педагогічного музею. Найвпливовішими фракціями були Українська соціал-демократична робітнича партія, Українська партія соціалістів-революціонерів і Українська партія соціалістів-федералістів. Саме вони формували тексти Універсалів, угод із Тимчасовим урядом і проєкти земельної реформи.
| Період | Кількість членів | Головні фракції | Ключові події |
|---|---|---|---|
| Березень 1917 | ~150 | УСДРП, УПСР | Обрання М. Грушевського, перша відозва |
| Травень 1917 | ~600 | УСДРП, УПСР, УПСФ | Угода з Тимчасовим урядом, травневі події |
| Липень 1917 | ~800 | УСДРП, УПСР, єврейські та польські клуби | Другий Універсал, підготовка автономії |
| Січень 1918 | ~600 | УСДРП, УПСР, соціал-демократи | Четвертий Універсал, незалежність УНР |
Перші рішення Ради були радше декларативними. У квітні 1917 року вона ухвалила відозву «До українського народу», де проголосила курс на автономію. Це не сподобалось ані Тимчасовому уряду, ані російським військовим частинам, які бачили в Раді сепаратистський осередок. Вже тоді виник конфлікт, який пізніше переріс у відкрите протистояння на початку 1918 року.
- Головною силою в Раді вважали Українську соціал-демократичну робітничу партію, яка мала найбільше представників у робітничих радах Києва та Катеринослава.
- Українська партія соціалістів-революціонерів відповідала за зв’язок із селянськими комітетами, що було критично для аграрної реформи.
- Представники національних меншин — єврейські, польські, російські та кримськотатарські клуби — брали участь у комісії з прав національних спільнот.
Якщо порівняти УЦР із Всеросійськими з’їздами рад, то ключова відмінність — у ставленні до федералізму. У Петрограді переважала ідея унітарної республіки, тоді як УЦР виходила з права кожного народу на самовизначення. Це розходилося з позицією більшовиків і згодом стало причиною гострої дискусії під час переговорів у Брест-Литовську.
Чотири Універсали: текст, контекст, наслідки
Українська Центральна Рада ухвалила чотири Універсали, кожен з яких фактично фіксував новий етап державотворення. Перший Універсал від 23 червня 1917 року проголосив автономію України у складі Російської республіки, але ще не вимагав повного відокремлення. Документ підкреслював право українського народу на самоврядування, земельну реформу та участь у переговорах із союзниками у Першій світовій війні. Другий Універсал від 3 липня того ж року фактично підтвердив ці положення, але додав конкретні пункти про реєстр національних військ і контроль над фінансами.
Третій Універсал від 20 листопада 1917 року став найважливішим. Він проголосив Українську Народну Республіку як автономну частину федеративної Росії. У документі з’явилися 7 ключових статей: про кордони, про скасування приватної власності на землю, про робітниче самоврядування, про права меншин, про негайне припинення війни, про демократичні вибори та про скасування смертної кари. Цей документ вже охоплював дев’ять губерній: Київську, Волинську, Подільську, Чернігівську, Полтавську, Катеринославську, Херсонську, Харківську і Таврійську (без Криму).
Четвертий Універсал від 22 січня 1918 року зафіксував повну незалежність УНР. Приводом стала відмова більшовиків визнавати Третій Універсал і їхній наступ на Київ. У Для додаткового контексту тексті з’явилася фраза: «Однині Українська Народна Республіка стає самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою». Одночасно УЦР визнала, що не може втримати владу без зовнішньої підтримки, і вже за кілька тижнів підписала Брест-Литовський договір із Центральними державами.
| Універсал | Дата | Ключова ідея | Головний наслідок |
|---|---|---|---|
| Перший | 23 червня 1917 | Автономія у складі Росії | Конфлікт із Тимчасовим урядом |
| Другий | 3 липня 1917 | Підтвердження автономії, додаткові права | Угода з Тимчасовим урядом у липні 1917 |
| Третій | 20 листопада 1917 | УНР як автономія федеративної Росії | Загроза з боку більшовицьких військ |
| Четвертий | 22 січня 1918 | Повна незалежність УНР | Брест-Литовський договір, втрата влади наприкінці квітня 1918 |
У науковій літературі існує ціла дискусія, наскільки самостійним було рішення про Четвертий Універсал. Дослідник Ярослав Дашкевич у праці «Українська Центральна Рада і формування національної державності» зазначав, що фракція УПСФ наполягала на союзі з Антантою, тоді як УСДРП схилялася до Центральних держав. Це протистояння зрештою вплинуло на кадрові перестановки вже у квітні 1918 року, коли до влади прийшов гетьман Павло Скоропадський.
Земельне питання та соціальна політика УЦР
Одним із найгостріших питань, яке мусила вирішувати Українська Центральна Рада, було земельне. Уже на початку 1917 року в українських губерніях тривали стихійні селянські заворушення, а влітку на Полтавщині селяни самовільно ділили поміщицькі землі. УЦР не могла ігнорувати ці процеси, адже більшість делегатів представляли інтереси селянства. Секретаріат працював над законопроєктом, який мав би передати землю тим, хто її обробляє, без викупу.
Третій Універсал закріпив принцип: «Земля має належати тим, хто на ній працює». Конкретний механізм мав визначити Земельна комісія під керівництвом Всеволода Голубовича, яка підготувала проєкт «Тимчасового земельного закону». Документ передбачав створення земельних комітетів, які б реєстрували права селян, визначали розміри наділів і встановлювали порядок перерозподілу. На практиці закон так і не набув чинності через збройне втручання більшовиків і подальшу зміну влади.
- Селяни в Чернігівській і Полтавській губерніях підтримували УЦР, оскільки бачили в ній легальний інструмент перерозподілу землі.
- Поміщики і промисловці Катеринослава та Донбасу виступали проти, побоюючись хаосу та економічного колапсу.
- Робітничі ради Києва ставилися до УЦР неоднозначно: частина підтримувала соціал-демократів, інша — більшовиків.
Окрім земельного питання, УЦР ініціювала створення системи народної освіти українською мовою. У 1917 році в Києві відкрили перші україномовні гімназії, а при УЦР створили спеціальну комісію під керівництвом Івана Стешенка, яка займалася підготовкою вчителів. Це був один із небагатьох напрямів, де Рада досягла реальних результатів навіть у короткий період свого існування.
Міжнародне визнання і Брест-Литовський договір
Українська Центральна Рада активно шукала міжнародної підтримки, особливо після Четвертого Універсалу. У січні 1918 року делегація УНР вирушила до Брест-Литовська, де велися переговори між Центральними державами і більшовицькою Росією. Очолював делегацію Всеволод Голубович, а до її складу входили Микола Любинський, Олександр Севрюк, Микола Левитський та інші дипломати. Мета переговорів — закріпити незалежність УНР і отримати продовольчу та військову допомогу.
Уже 9 лютого 1918 року УЦР підписала окремий договір із Німеччиною, Австро-Угорщиною, Османською імперією та Болгарією. За умовами договору, Центральні держави визнавали УНР і зобов’язувалися допомогти звільнити українські території від більшовицьких військ. Водночас Україна мала поставити їм мільйон тонн зерна та інших продуктів до 1 липня 1918 року. Документ набув чинності одразу після підписання, але практична реалізація тривала вже після приходу до влади Скоропадського.
Брест-Литовський договір мав і внутрішньополітичні наслідки. Проти УЦР виступили не лише більшовики, а й частина українських соціалістів, які вважали договір капітуляцією перед німецьким капіталом. Це посилило розкол у самій Раді. На початку квітня 1918 року у відповідь на селянські заворушення в Катеринославі й Одесі, спровоковані вимогою негайно поставити зерно за кордон, німці підтримали переворот Павла Скоропадського, і УЦР фактично втратила владу 29 квітня 1918 року.
Внутрішні конфлікти та кризи УЦР
Українська Центральна Рада зіштовхнулася з кількома серйозними кризами, які послаблювали її позиції зсередини. Перша криза спалахнула вже в липні 1917 року, коли Тимчасовий уряд наказав роззброїти українські військові частини в Києві. Це рішення викликало масові протести, і Тимчасовому уряду довелося відступити: у Києві прибула спеціальна делегація на чолі з Олександром Керенським і Іраклєм Церетелі, яка погодилася визнати УЦР як регіональний представницький орган.
Друга криза пов’язана з виборами до Всеросійських установчих зборів у листопаді 1917 року. Українські партії отримали в цілому близько 4,5 мільйона голосів, що дало їм понад 100 мандатів, але більшовики розігнали збори в січні 1918 року, і це позбавило УЦР союзників у Петрограді. Після розгону установчих зборів Рада фактично залишилася наодинці з більшовицькою загрозою і внутрішньою нестабільністю.
Третя криза — це протистояння між різними фракціями всередині самої УЦР. Найпомітнішим стало протистояння між «самостійниками» на чолі з Миколою Міхновським, які вимагали повної незалежності, і «автономістами», які ще на початку 1917 року були готові обмежитися ширшою автономією. Цей конфлікт не був вирішений до кінця існування УЦР, хоча Четвертий Універсал фактично закріпив самостійницький вектор.
- Політичні партії: УСДРП, УПСР, УПСФ, Українська соціал-демократична партія (незалежні), Соціал-демократична партія «Поалей-Ціон».
- Військові організації: Український військовий клуб імені Павла Полуботка, Український генеральний військовий комітет.
- Громадські структури: кооперативні спілки, «Просвіта», селянські ради.
Цифри, факти та маловідомі деталі
Українська Центральна Рада проіснувала лише 13 місяців — з березня 1917 року до кінця квітня 1918 року. За цей час відбулося близько 50 пленарних засідань, понад 200 засідань комісій і робочих груп, ухвалено 4 Універсали, понад 30 законопроєктів і створено 8 генеральних секретарств, які стали прообразом міністерств УНР. У протоколах Малої Ради збереглися записи про щоденні дебати, зокрема про бюджет на 1918 рік, який так і не був затверджений через зміну влади.
Цікаво, що вже влітку 1917 року при УЦР діяла спеціальна комісія з прав національних меншин, яка підготувала проєкт закону про національно-культурну автономію для євреїв, поляків і росіян. Цей документ був одним із найбільш прогресивних у Європі того часу, але через політичну нестабільність не набув чинності. Частково його положення пізніше використали укладачі Конституції УНР 1918 року.
Ще одна маловідома деталь: делегація УЦР брала участь у Паризькій мирній конференції 1919 року, хоча фактично вже не мала реальної влади. Українську делегацію очолював Григорій Сидоренко, а до її складу входили Сергій Шелухин і Олександр Шульгін. Вони намагалися донести позицію УНР до лідерів Антанти, але підписання Версальського договору без участі України фактично звело ці зусилля нанівець.
Українська Центральна Рада в сучасній історичній пам’яті
Українська Центральна Рада залишається важливим елементом національної історичної пам’яті. У Києві її діяльність ушановують пам’ятник Михайлу Грушевському на бульварі його імені, вулиця імені Січових Стрільців, де раніше містилися будівлі Малої Ради, а також меморіальні дошки на приміщенні Педагогічного музею. У школах і вишах України історію УЦР вивчають у курсах історії України, а в університетах Гайдельберга, Гамбурга та Торонто зберігаються архіви, вивезені емігрантами на початку 1920-х років.
У 2017 році до 100-річчя УЦР Національний банк України випустив пам’ятну монету «100 років Українській Народній Республіці», а Український інститут національної пам’яті організував виставку архівних документів. У рамках відзначення використовували фрази про те, що УЦР фактично закріпила право українського народу на самовизначення, яке пізніше підтвердили Акт Злуки 1919 року та Декларація про державний суверенітет 1990 року.
Серед істориків є різні оцінки. Іван Лисяк-Рудницький у праці «Українська Центральна Рада і політичні партії» підкреслював, що УЦР не мала достатньо озброєних сил і фактично залежала від зовнішньої підтримки. Інший дослідник, Сергій Плохій, у книзі «The Gates of Europe» акцентував увагу на тому, що УЦР прийняла рішення про незалежність під тиском обставин, а не в результаті виваженої стратегії. Попри це, більшість сучасних українських істориків вважають УЦР першим демократичним парламентом українського народу, який зробив ключовий внесок у державотворення.
Часті запитання (FAQ)
Хто очолював Українську Центральну Раду?
Головою Української Центральної Ради був Михайло Грушевський, відомий історик і лідер Української соціал-демократичної робітничої партії. Його заступником працював Володимир Науменко, а секретарем — Дмитро Дорошенко, який згодом очолив дипломатичну місію УНР у Парижі.
Скільки Універсалів ухвалила УЦР?
Українська Центральна Рада ухвалила чотири Універсали: 23 червня, 3 липня, 20 листопада 1917 року та 22 січня 1918 року. Перші два проголошували автономію, Третій закріпив УНР у складі федеративної Росії, а Четвертий — повну незалежність.
Чому УЦР підписала Брест-Литовський договір?
Українська Центральна Рада підписала договір 9 лютого 1918 року, щоб отримати військову і продовольчу підтримку Центральних держав у боротьбі з більшовиками. Угода допомогла звільнити Київ і Донбас, але зобов’язала Україну поставити великі обсяги зерна, що викликало внутрішні конфлікти.
Які партії входили до складу УЦР?
У Раді працювали Українська соціал-демократична робітнича партія, Українська партія соціалістів-революціонерів, Українська партія соціалістів-федералістів, а також єврейські, польські, російські та кримськотатарські клуби. Найбільше місць отримали УСДРП і УПСР.
Що сталося з УЦР у квітні 1918 року?
29 квітня 1918 року Українську Центральну Раду було розпущено в результаті державного перевороту, підтриманого німецьким командуванням. До влади прийшов гетьман Павло Скоропадський, який проголосив Гетьманат і відкликав дію Четвертого Універсалу.
Які рішення УЦР мали довгострокові наслідки?
Найважливішим рішенням було проголошення права на самовизначення і національно-культурну автономію. Ці принципи пізніше використали у Конституції УНР 1918 року та Декларації про державний суверенітет України 1990 року.
Чи брала УЦР участь у міжнародних переговорах?
Українська Центральна Рада вела переговори в Брест-Литовську у січні-лютому 1918 року, а також брала участь у Паризькій мирній конференції 1919 року вже після втрати влади. Мета делегації полягала в міжнародному визнанні УНР і захисті інтересів українського народу.
Де зберігаються архіви Української Центральної Ради?
Основна частина архівів зберігається в Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України у Києві. Частину документів вивезли емігранти в 1920-х роках, і вони доступні в архівах Гайдельберга, Торонто, Вашингтона та Нью-Йорка.
Якщо вас цікавить ширший контекст — раджу звернути увагу на детальну статтю про Українську Центральну Раду у Вікіпедії та на матеріал про те, чому лідери УЦР не змогли відповісти на виклики часу, що дає корисний контекст для цього твердження. Для розуміння долі Криму і півострова, який безпосередньо межував з УНР, корисно переглянути статтю про Кримський міст та його історію, а якщо хочете краще зрозуміти сучасний український документообіг — матеріал про те, що таке PDF.
Залишити відповідь